Історія розвитку гімназії

Наталія Мусаковська — Wed, 10 May 2023 12:24:01 +0000

Історія розвитку гімназії

Боротьба за здобуття національної школи і освіти утотожнюється з боротьбою за національне існування.

Будучи під владою іноземних поневолювачів, українці не мали свого навчального закладу. Нічого не знаючи про культуру України, загарбники насильно нав’язували населенню свої звичаї, культуру, закони. Вони прагнули тримати народ в темноті, злигоднях, бо так він покірніший. Але українці тягнулися до знань, вони розуміли, що освіта- єдиний шлях до національного визволення, розвитку власної культури. Тому серед заходів просвітян Галичини спрямованих на збереження українського національного духу, були численні спроби відкриття українських освітніх закладів. Але зовсім не легкою і не простою була ця справа.

У другій пол. Х1Х ст.Яворів мав щастя: тут жив парох – учений і народний діяч о.О.Лозинський. Він перший рушив плугом у запущену народну ниву й перший кинув у неї здорове зерно освіти й національної свідомості. Він перший виступив на захист української мови в шкільництві.Як член громадської ради в Яворові добився в 1867р., щоб українську мову впроваджено у яворівських школах як викладову. 1871р.домагався від уряду заснування гімназії.

На цей час тільки у Львові існувала т. зв. Академічна гімназія й то тільки нижчі класи. Думка була на ті часи надто революційна. Але о. О. Лозинський на сторінках «Слова» 1885р. виказує пекучу потребу заснувати гімназію в Яворові.

О. О. Лозинський помер у 1889р. та подана ним ідея заснування української гімназії у Яворові не загинула.

В 1908р. знов виринула на денний порядок справа гімназії в Яворові. 30 червня 1908р. організатор повіту,визначний патріот і міщанин Іван Загаєвич скликав збори міщан й інтелігенції в цій справі . Разом з визначними громадянами , як от Іваном і Миколою Масюком, Брониславом Щирбою, Сеньком Борисом цим займався і о.Юрій Кміт.З-поміж інтелігенції дуже ревно справою гімназії заінтересувалося місцеве вчительство. Було надіслано звернення від громади до Великого Сейму з просьбою дозволити відкрити гімназію у Яворові. На нараді вирішено з новим шкільним роком 1908-1909 відкрити в Яворові українську приватну гімназію. До 1 класу новозаснованої гімназії записалося 45 учнів.

Викладовою була польська мова, а українська мова була обов’язкова.

Щоб школі забезпечити певне майбутнє,було обрано два комітети: один центральний у Львові для поширення справи в цілому краю , а другий місцевий у Яворові для ведення праці на місці. На чолі Львівського комітету стали два яворівські уроженці:Сидір Бриттан,секретар «Дністра» і адвокат Степан Федак, директор «Дністра».

Заслуги цих людей для гімназії величезні ,бо вони придбали фонди й купили гарний дім з городом, чим поклали тверду основу під дальший розвиток гімназії.

Гімназія містилась спочатку в приміщенні читальні «Просвіта»( дім Мартиновича), опісля перенесено її до новозбудованого будинку «Народного Дому».а від травня 1910р. до власного будинку, що стояв при головній вулиці на площі,що лежить перед теперешнім будинком, де зараз стоїть пам’ятник-погруддя О.Маковею.

28 лютого 1911р. на засіданні комітету було ухвалено побудувати на шкільному подвір’ї мурований будинок для гімназії. З такою пропозицією вони звернулися до С. Федака і С. Бриттана і вирішено взято позику в сумі 40 тис.корон та в краєвому банку всумі 52 тис. корон. Щедро пожертвували по 1000 корон кожен митрополит А.Шептицький і перемиський

єпископ К.Чехович.

14 жовтня 1912р. о 12 годині відбулося посвячення наріжного каменя .

Хоча будова 12 жовтня 1913 вже була закінчена , проте викінчення тягнулося довше.

У червні 1916р. при пожежі згорів старий будинок ,і гімназія розмістилася на кілька тижнів у будинку школи ім. Т. Г. Шевченка.

Ось як описує приміщення гімназії директор Іван Велигорський:”Теперішній двоповерховий будинок складається з 28 великих зал і кілька менших побічних приміщень.Будинок розміщений при головній вулиці., але віддалений від вулиці на 36 метрів. Перед будинком знаходиться шкільний город, а за будинком –площа, що займає 3 тис.кв.метрів”

Цікаві дані на рахунок назви гімназії подає І. Велигорський:»У першому півріччі шкільного року 1908-1909рр, називалась школа “Гімназіяльний курс “, а в другому півріччі – “Науковий заклад Гімназіяльний”. 1січня 1921р. гімназія «Рідна школа» стала державною.

У 1928р. цей заклад отримав ім’я визначного українського письменника, освітянина, патріота – яворівчанина Осипа Маковея.

Першим управителем гімназії був Борис Антін, але він керував недовго, бо вже в 1 півріччі 1908-1909рр. заступив його Іван Тиховський. В 2 півріччі 1908-1909рр. обняв управу Перфецький Ромуальд.

1909-1912 рр.-управителем був Теофіль Грушкевич.

1912-1914рр.- управителем був Іван Прийма.

1914-1915 рр.-гімназія була нечинна в результаті московської окупації.

1915-1918 рр.-управляв гімназією Біленький Ярослав.

1918-1919 рр.-гімназія була нечинна з причини українсько-польської війни.

1920-1922 рр.- управителем став Адольф Мусянович

1922-1923 рр.- Теодосій Ставничий.

1923-1924 рр- управителем був Осип Турянський.

1924-1926 рр.-управляв гімназією Микола Чайковський.

1926-1927 рр.- дир. Назаревич Омелян.

1927-1929 рр.- дир. Терлецький Маркіян.

1929-1932 рр.- дир. Годованець Кирило

1932-1933 рр.- управителем був Назаревич Омелян.

1933 – 1939рр. – дир. Велигорський Іван

Гімназія починала з одного класу ,в якому було 45 учнів. У другому році вже було 2 класи з кількістю 85 учнів. В1913-1914 рр. – 397 учнів.

Школа не тільки вчить, але й виховує. Життя молоді кипить в її організаціях У гімназії існували

т. зв. класові громади,які мали певні зобов’язання : вибір ради на чолі з війтом ; складення статуту ; , бібліотечна, порядкова ; деколи існував товаристський суд.

1 січня 1930 р. засновано кружок Марійського товариства Молоді. Багато старань у розвиток гуртка вклав о.Микола Кушпіт ,катехит гімназії.Члени Марійської Дружини неодноразово в році ходили до сповіді й св. Причастія. За цілий час свого існування кружок передплачував часописи й журнали ,щоб розширити християнсько-католицький світогляд.

Відкриття шкільного року починалося урочистим Бослужінням у просторій церкві св.Юра. Кожної суботи після уроків відбувалась релігійна «Екзорта», яка починалась молитвою «Отче наш» та співом «Царю небесний». У Великодний тиждень всі учні організовано йшли на Сповідь. Двоє найздібніших учнів служили як дяки, відправляючи Літургію зі священиком.

Читальня учнів –це найстарша самоуправна організація закладу. При читальні було утворено 3 секції: історично- літературну, картографічну, драматичну. Учні сходилися в суботу й читали українські, польські й німецькі часописи. Драматична секція ставила дві вистави: Осипа Барвінсько-го «Павло Полуботок» і І. Тогобочного «Борці за мрії». До читальні входило 156 чоловік. У 1935-1936 рр. головою читальні був Бриттан Роман.

Музика має велике значення у вихованні. Вона формує душу й будить у ній почуття гармонії, ритму й краси, розвиває слух . Перед гімназією поставлено завдання опікуватися цією виховною ділянкою . До навчання співу було залучено Івана Вербового. У 1911р. вправний диригент Роман Ставничий створив хор. Хор співав кожної неділі й свята під час шкільного Богослуження в церкві,а крім цього виступав на Шевченківських концертах .Музичну освіту від 1929р. учні здобували у Вищім Музичнім Інституті ім. М. Лисенка в Яворові.

У гімназії урочисто відзначали всі національні свята, особливо щорічно, роковини трагічної загибелі студентів в бою під Крутами. Часто влаштовувались екскурсії по історичних місцях.: до Крехова , Жовкви.

14 листопада 1913р. в яворівській гімназії було засновано Пласт. Життя у Пласті було гарне й захоплююче, але було й тверде, вимагало не раз самовідречення й самоопанування. Тому збиралася там майже вся найкраща молодь гімназії, що прикладом своїм підтягала решту молоді. Тих хто не дотримувався пластових правил , усували.У дні війни пішли ці молоденькі пластуни в стрілецькі лави, щоб показати, чого в Пласті навчилися. Багато з них вже не вернулося з поля слави. По війні Пласт відновлено у 1921р.

« У житті кожної людини найважливішу роль відіграє її дитинство , коли то вона , немов квітка, розкриває свої пелюстки, щоб зачерпнути життя, та доба ранньої молодості , коли людина вразлива на найменший порух життя, наче мімоза. Переживання та впливи, що їх зазнає людина в тому часі, рішають про неї , про її світогляд, характер в майбутньому житті. І цим пояснюю собі свою дивну тугу до часів побуту в яворівській гімназії, через це відчуваю до неї дивний сентимент та глибоку вдячність і згадую її з найглибшую пошаною. Бо коли доля позволила мені стати людиною,то в першу чергу завдячую це побіч родинного вихованн – якраз яворівській гімназії»

(Із спогадів колишнього учня Володимира Барагури 1922-1928 нав. рр.)

В 1938р. гімназія широко відзначила своє 30-ліття. За цей час понад 5 тис. української молоді переступило поріг «Рідної школи». 4-5 червня Ювілейний Комітет видав альманах «Тридцятиліття гімназії Рідної школи в Яворові» під редакцією д-ра І.Велигорського

В 1939р., після радянської окупації Галичини, гімназію «Рідна школа» перейменовано на середню школу №1. В 1942-1944рр. в школі була учительська семінарія з українською мовою навчання. Шкільний рік розпочався 28 лютого 1942р З 6 січня 1944р. шкільний будинок семінарії було віддано під німецький військовий шпиталь.

Яворівська гімназія була продовженням духовного відродження багатьох поколінь української інтелігенції всієї Галичини. У стінах гімназії викладали відомі діячі науки та суспільно-політичного життя:

Осип Турянський, доктор філологічних наук, відомий український письменник кінця XIX-XXст. Його повість «Поза межами болю» була представлена до нагородження Нобелівською Премією.

Микола Чайковський, доктор математичних наук, син відомого письменника Андрія Чайковського.

Багато учителів гімназії закінчували європейські університети Відня, Праги, Берліна та інших великих міст, звідки приносили здобутки педагогічних систем науки і використовували їх.

Колишні гімназисти згадують таких учителів:

Назаревич Омелян- учитель математики

Гуцуляк Іван -учитель класичної філології

Чмола Іван – учитель фізкультури

Бас Василь – учитель історії

Пушкар Микола – учитель німецької мови

Яворівський Євген- учитель класичної філології

Левицький Богдан – учитель музики

Левицька Павліна – учитель ритміки

Петро Франко – учитель руханки, син І. Франка.

Протягом 30 років існування гімназії понад 5 тис. юнаків і дівчат одержали в ній основи знань. Багато випускників гімназії здобули вищу освіту,стали вчителями, лікарями, вченими, духовними особами, активними борцями за волю України.

З гордістю згадуємо директора школи 50-70-х рр.Павлущенко Лідію Петрівну, яка більше 30 років пропрацювала в нашій школі, з них 25 років директором школи. Після війни 16 вересня 1944р.розпочала навчальний рік вчителем української мови. У своїх спогадах вона писала: «Були труднощі, не вистачало вчителів, підручників, зошитів, але приємно згадати як учнівська молодь хотіла вчитися.» В стінах школи навчалися діти не лише з Яворова, а й довколишніх сіл: Залужжя, Старого Яру, Черниляви, Тарнавиці, Бунова, Чолгинь, Котів, Новин, Бердихова. За час праці в «Рідній школі» Лідія Петрівна сформувала дієздатний, творчий педагогічний колектив з числа молодих спеціалістів. Гордістю школи були талановиті, люблячі свою справу педагоги- молоде подружжя Федоришиних- Уляна Марківна і Михайло Романович, який згодом став заступниуом директора школи; Шуп’яний Олександр Миколайович, Романчук Ірина Остапівна, Богородицька Любов Олексіївна, Ковалевська Людмила Вячеславівна, Сніцерук Галина Омелянівна, Михальчук Теодозій Дмит-рович, Саламахіна Леоніда Остапівна, Клижко Галина Тимофіївна, Розенберг Лея Яківна, Олійник Євген Михайлович, Роїк Любов Володимирівна та інші.

Згодом колектив учителів школи став поповнюватися за рахунок випускників школи, які одержали педагогічну освіту- це Кондришин Богдан Євгенович, Деркач Надія Василівна, Букаріна Євгенія Іванівна, Сеньків Віра Степанівна, Садова Дарія Григорівна, Глинка Розалія Федорівна та інші.

З приходом на західноукраїнські землі радянської влади, в СШ №1 ім. О.Маковея розпочався новий етап в історії. Нова влада ввела в школах систему освіти за радянським зразком,навчальні заклади ставали політизованими.

СШ №1 була і залишається найбільшим навчальним закладом у Яворові. В1953р школа організовує платний концерт , і за виручені кошти було виділено допомогу для дітей сиріт ,також було закуплено фруктові дерева і насаджено сад. В 1956-1957рр. школа видавала свою газету , в тому ж році збудовано пам’ятник О.Маковею.

В1964р.наші футболісти були чемпіонами області і 7 чоловік з команди було взято до обласної збірної .

В 1973-1987рр.директором школи був І.Ю.Дацко. З його ініціативи в 1974р. було добудовано 12 класів, їдальню, спортзал, 4 автокласи, гаражі. За І.Ю.Дацка був створений технічний центр, в1976р. існував радіозв’язок і була радіофікована уся школа.

Кількість учнів в школі постійно зростала. Причиною того є кращі умови навчання. У школі працювали висококваліфіковані вчителі.

У нелегкі комуністичні часи в школі завжди панував національний дух: на сценах міста, району ставились п’єси українських письменників, читались поетичні твори наших класиків, хори виконували українські народні пісні, танцювальні колективи- українські народні танці.

Ставала з колін Україна

А разом з нею

Квіткою до сонця

Піднімалася і рідна школа.

З ініціативи директора школи Петришина М.Ф. 1вересня 1990р. вперше в післявоєнній історії школи і вперше на Львівщині , а ,мабуть,і в Україні поріг школи переступив священик – настоятель церкви св. Юра отець Йосиф.

Він поблагословив учнів, освятив школу, сфотографувався напам’ять з учителями.

У березні 1991р. школу відвідали Іван Драч, Дмитро Павличко, Роман Лубківський. Вони виступали перед учнями і вчителями, посадили кожен калину у сквері біля пам’ятника О.Маковею.

У травні 1991р. Роман Лубківський був присутній і виступав з промовою на літературному вечорі, присвяченому пам’яті Василя Стуса.

У серпні 1992р. школу відвідав Олесь Гончар. Посадив калину обабіч пам’ятника О.Маковею.

1991-1993р .- педагогічний колектив під керівництвом директора школи Петришина М.Ф. працює над впровадженням програми української національної школи.Набазі школи проводились семінари директорівшкіл, їх заступників з обміну досвідом з цього питання.

У 1992р. зініціативи директора школи Петришина М.Ф. відкрито етнографічну кімнату-музей «Яворова хата». Учні збирали експонати, за це були нагороджені поїздкою до Польщі.

Червень 1992р. – на випускний вечір приїхали коресподенти телекомпанії Бі-Бі-Сі. Цьому сприяли випускниці школи сестри Віра та Надія Нанівські. Був знятий відеофільм.

В 1991р. із здобуттям незалежності України, школа перша в районі перейшла на національну програму навчання і виховання. Предмети гуманітарного циклу викладались за Львівською програмою. Новий 1991-1992 навчальний рік розпочався урочистою лінійкою, на якій під звуки Маковеєвого гімну «Ми, гайдамаки» було піднято національний прапор.

Гортаючи сторінки шкільної Книги Почесних гостей, привертає увагу запис від пам’ятного дня 24 серпня 1991 року- випускники 1945р., 1946р., 1947р.: « У цей знаменний для нашогонароду день, 24 серпня 1991р., в день коли Верховна Рада України прийняла Декрет про самостійність Української Держави, ми, випускники 1945-1946-1947рр.зібралися в нашій «Рідній школі» на традиційну зустріч. З хвилюванням, радістю і гордістю відзначаємо, що на кінець, наша школа своїм оформленням, національною вишивкою, українською символікою, за що віддали своє юне життя наші однокласники, і про що мріяло не одне покоління випу-скників і вчителів нашої школи, відповідає назві «Національна школа». Шановні вчителі продовжуйте гарні традиції, виховуйте молоде покоління справжніми патріотами, як нас виховували і вчили наші вчителі, яких ми сьогодні згадуємо з вдячністю і низько схиляємо голови, в знак світлої пам’яті про них.»

19-20 червня 1993р. в Яворові відбувся перший світовий з’їзд учнів та викладачів української гімназії «Рідна Школа» та Учительської Семінарії.

Запис Історія розвитку гімназії спершу з'явиться на Яворівський ліцей.

Історія гімназії Архіви - Яворівський ліцей

Історія розвитку гімназії